До 200 річчя Т.Г. Шевченка

Провіснику волі, великий титане,

Справдилися думи пророчі твої.

Приймай же данину любові і шани

Од вільних народів нової сім'ї.

В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє людство, до них належить й ім'я великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові. Тому і не дивно, що поет писав: « Історія мого життя становить частину історії моєї Батьківщини». Шевченко вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, а й обставинами життя був міцно і кровно зв'язаний.

Він не мужик, хоч з мужиків,

Вдивляйтеся в автопортрети!

Широкий розмах чорних брів,

Чоло художника й поета.

Інтелігентних скільки рис!

Ще молодість у бакенбардах.

Його увічнити взялись

Минулі і майбутні барди,

А він себе залишив нам

Таким, як був, до чого прагнув.

Це не образа мужикам,

Це ще одна про нього правда.

Життя поета дивне.

Слухаючи про нього, можна подумати, що це легенда. Воно почалося з любові матері та батька і радісного, незважаючи на кріпацький стан, дитинства.

Не на шовкових пелюшках,

Не у величному палаці,

В хатині бідній він родивсь

Серед неволі, тьми і праці.

На землю, Тарасе, твою завітали –

Сумного дитинства. 

Як спогад стежини

Кирилівка й Моринці, де виростав

Ти в хаті кріпацькій з похиленим тином.

Тарас прийшов у світ, коли ще скутий кригою, сивів у берегах Дніпро. Березень благословив першу сльозу немовляти, що упала Славутичу на груди і розтопила кригу. Квітень землю уквітчав зеленим рястом і приніс на веселих крилах молодому кріпакові вистраждану волю. Травень квіти зібрав зі всієї України і сльозою скропив, і вірою повив та вселив Кобзареві останню путь з Петербурга до його вічного й тихого дому – на Чернечу гору, що стала Тарасовою.

По довгій неволі хотів тут віку дожити,

На княжій горі, над коханим своїм Дніпром.

Вже так натомився за краєм своїм тужити,

Що вірші, здавалось, ридають уже під пером.

Отут, на руїнах княжого міста Родні,

Над берегом чистим моєї святої ріки

На славі минулій стою у безславнім сьогодні,

З минулої слави дивлюсь у прийдешні віки!

Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей – світочів, що стають дорогими для всього людства і в пошані всього людства знаходять безсмертя.

На території нашої країни існує багато пам'ятників Тарасу Григоровичу . Одними з найкращих уважаються пам'ятники в Харкові.

Великі пам’ятники Кобзареві встановлені також у Кривому Розі та Дніпропетровську, Дніпродзержинську та Львові, Києві та Чернігові, Хмельницькому та Новій Каховці та інших містах нашої держави.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля…

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо,

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.

Тебе своїм сучасником звемо.

 

Про все більшу світову славу Великого Кобзаря свідчать пам'ятники, встановлені в країнах СНГ.

А я тихо Богу помолюся,

Щоб усі слав'яне стали

Добрими братами,

І синами сонця правди,

І єретиками…

За глибиною істинно людського почуття, досконалістю слова Тарас Григорович є не лише великим поетом України, а й одним із найбільших європейських поетів.

Виявом пошани до українського національного генія стало спорудження в усьому світі пам'ятників Шевченкові.

Наприклад, у Македонії та Канаді, США  та Парагваї,Угорщині та Аргентині стоять пам'ятники українському поету й художнику Тарасу Шевченку. Свого часу, роздумуючи над демократичним експериментом в Америці, він написав:

Коли

Ми діждемося Вашінгтона

                                                       З новим і праведним законом?

                                                   А діждемось – таки колись!

Він безсмертний, як саме життя, тому став нашою долею і заповітом, і на сторожі правди, любові і честі стоїть його слово. І сьогодні, живучи у вільній незалежній Україні, ми з гордістю можемо сказати:

В сім’ї українській і по всьому світу

Ти живеш із нами, завжди серед нас.

Ти дзвениш у пісні, в полум’янім слові,

В ореолі слави, любий наш Тарас.

Покоління поколінню

Про тебе розкаже

І твоя, Кобзарю, слава

Не вмре, не поляже.